Верховний Суд

Іменем України

Постанова

2 травня 2018 року                          м.Київ                                №404/1100/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: ЛЕСЬКО А.О., МАРТЄВА С.Ю. (суддя-доповідач), ПРОРОКА В.В., ФАЛОВСЬКОЇ І.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 5 на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 12.01.2017 та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 5.12.2017,

ВСТАНОВИВ:

<…> У лютому 2016 року Особа 3 звернулася до суду з позовом до Особи 5 про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 28.06.2008 сторони перебувають у шлюбі, в якому мають сина Особу 8, Інформація 1. Шлюбні відносини вони припинили в січні

2016 року, при цьому згоди щодо місця проживання дитини не досягли. Відповідач забрав дитину й відмовляється її повернути, а також налаштовує сина проти неї, чим шкодить дитині.

У травні 2016 року Особа 5 звернувся до суду із зустрічним позовом до Особи 3 про визначення місця проживання дитини.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що в січні 2016 року Особа 3 залишила його та сина, після чого не проявляла материнської турботи, навіть коли син хворів. За час спільного життя вона вихованню дитини приділяла мало уваги, він водив сина до дитячого садочка, до школи, до спортивної секції. Син має більшу прихильність до нього, ніж до матері. Після того як відповідач пішла з дому, син не бажає з нею спілкуватися, навіть коли вона приходить до школи.

На підставі викладеного та посилаючись на те, що Особа 3 не має постійного місця проживання, Особа 5 просив визначити місце проживання дитини з ним.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 12.01.2017 позов Особи 3задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього Особи 8, Інформація 1, з матір’ю Особою 3.

У задоволенні зустрічного позову Особі 5відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для визначення місця проживання дитини з матір’ю, оскільки мати в найбільшою мірою може сприяти гармонійному розвитку малолітнього сина.

Задовольняючи позов Особи 3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову Особи 5, суд виходив із віку дитини, відсутності виняткових обставин для розлучення малолітньої дитини з матір’ю, вчинення психологічного тиску на дитину, вчинення дій, спрямованих на формування в дитини негативного ставлення до матері, а також того, що розірвання зв’язку між дитиною й матір’ю може призвести до негативного впливу на спілкування Особи 8 із жінками в майбутньому та на його розвиток як особистості. Суд узяв до уваги правовий висновок Верховного Суду України у справі від 14.12.2016 №6-2445цс16.

Ухвалою АСКО від 5.12.2017 рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 12.01.2017 залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи й заперечення сторін та дав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі Особа 5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та прийняти нову постанову по суті позовних вимог, не передаючи справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають обставинам справи, син має більшу прихильність до нього, ніж до матері.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.

У ч.2 ст.389 ЦПК передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права й не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.402 ЦПК в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.

Судом установлено, що з 28.06.2008 Особа 3 та Особа 5 перебувають у шлюбі, в якому мають сина — Особу 8, Інформація 1.

Малолітній Особа 8 проживає з батьком, бабою

та дідом — батьками Особи 5, у будинку за Адресою 2.

Особа 3 проживає в орендованій квартирі за Адресою 1.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 12.01.2017, залишеним без змін ухвалою АСКО від 29.03.2017, задоволено позов Особи 3 в цій справі, у зустрічному позові Особи 5відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017 ухвалу АСКО від 29.03.2017 скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

ВСС зазначав, що апеляційний суд, на порушення стст.212—214, 303, 315 ЦПК (у редакції 2004 року), не врахував, що дитина проживає не лише зі своїм батьком, а й разом з бабою та дідом, які піклуються про неї, не перевірив, яку роль у житті дитини відіграють батьки Особи 5 та чи буде відокремлення дитини від батька, баби та діда суперечити інтересам дитини. Тривалість часу, проведеного дитиною з дідом чи бабою, може стати важливим чинником при визначенні найкращих інтересів цієї дитини.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів Особи 5 про зловживання Особою 3 алкогольними напоями, не дав належної оцінки показанням малолітнього Особи 8 про бажання проживати з батьком, про те, що за матір’ю він не сумує, батьки постійно сварилися через пристрасть матері до вживання алкогольних напоїв.

Не погоджуючись у силу положень ч.1 ст.19 СК з висновком служби у справах дітей

Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 11.10.2016 про те, що дитині доцільно проживати з батьком, апеляційний суд фактично посилався на відсутність виняткових обставин для розлучення дитини з матір’ю, проте наведених вище вимог закону належним чином не врахував.

При новому перегляді апеляційний суд з посиланням на норми стст.6, 19, 141, 150, 157, 160, 161, 163, 171 СК залишив рішення суду першої інстанції без змін з тих мотивів, що дитина стала заручником неприязних стосунків між батьками, на свідомість дитини здійснюється постійний вплив, який став причиною негативного ставлення до матері.

Та обставина, що дитина проживає не лише зі своїм батьком, а й з бабою та дідом, які піклуються про неї, не буде у випадку відокремлення дитини від батька, баби та діда суперечити інтересам дитини. Судом не встановлено виняткових обставин у розумінні положень ст.161 СК, які свідчили б про неможливість проживання малолітнього Особи 8 разом з матір’ю.

Ураховуючи той факт, що мати найбільшою мірою може сприяти гармонійному розвитку малолітнього сина, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визначення місця проживання дитини з матір’ю та вважав, що ця позиція відповідає правовому висновку ВСУ від 14.12.2016 у справі №6-2445цс16.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.141 СК в редакції, чинній на час виникнення правовідносин, мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Відповідно до чч.1, 2 ст.171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У ст.9 цієї конвенції зазначено, що «якнайкращі інтереси дитини» мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків.

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Із цією метою дитині, зокрема, дається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку,

передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (ст.12 конвенції).

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої законом від 3.08.2006, яка також є частиною національного законодавства, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган дає можливість дитині висловлювати свої думки та приділяє їм належну увагу.

Отже, закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати правам та інтересам дитини, передбаченим конвенцією.

А тому, покладаючи в основу рішення згоду дитини на проживання з одним з батьків, суд повинен проаналізувати, чи не порушує така згода положень конвенції, та навести в судовому рішенні мотиви, з яких він дійшов висновку про необхідність узяти за основу саме думку дитини та надати їй перевагу відносно інших доказів (правова позиція, викладена в постанові ВСУ від 12.07.2017 №6-564цс17).

ВСС, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, зауважив, що апеляційний суд не оцінив такого.

1) Середовище проживання дитини.

При новому розгляді апеляційний суд зазначив, що мати має право власності на частку квартири в м.Мала Виска Кіровоградської області, в якій зареєстрована.

Суд касаційної інстанції зауважує, що матеріали справ містять договір оренди квартири (житлового приміщення) в м.Кропивницькому від 1.04.2016 терміном 12 місяців, укладений Особою 3 після подання позову до суду. Працює Особа 3 в м.Кропивницькому, отже, у квартирі в м.Мала Виска Кіровоградської області не проживає, у м.Кропивницькому власного житла не має.

Особа 5 проживає в будинку в м.Кропивницькому разом зі своїми батьками.

2) Не врахував того, що дитина проживає не лише зі своїм батьком, а й разом з бабою та дідом, які піклувалися про неї, не перевірив, яку роль у житті дитини відіграють батьки Особи 5 та чи буде відокремлення дитини від батька, баби та діда суперечити інтересам дитини. При цьому тривалість часу, проведеного дитиною з дідом чи бабою, може стати важливим чинником при визначенні найкращих інтересів цієї дитини.

Беручи до уваги ці зауваження, апеляційний суд послався на те, що та обставина, що дитина проживає не лише зі своїм батьком, а й разом з бабою і дідом, які піклуються про неї, не буде у випадку відокремлення дитини від батька, баби та діда суперечити інтересам дитини, оскільки відповідно до ст.257 СК їм гарантовано право на спілкування та виховання внуків.

Разом з тим апеляційний суд не взяв до уваги, що тривалість часу, проведеного дитиною з дідом чи бабою, може стати важливим чинником при визначенні найкращих інтересів дитини.

3) Не дав належної оцінки показанням малолітнього Особи 9 про бажання проживати з батьком.

Згідно з ч.1 ст.161 СК, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Служба у справах дітей ВК Кіровоградської міської ради 11.10.2016 на дала висновок, відповідно до якого вирішено вважати за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини Особи 8, Інформація 1, разом з батьком Особою 5 у будинку за Адресою 2.

Орган опіки та піклування надав суду висновок від 11.10.2016 про те, що в інтересах дитини за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.

Психологом Особою 10, який тривалий час зустрічався з дитиною, досліджував дитину, проведено психологічне обстеження дитини щодо встановлення емоційного контакту до одного з батьків, яким встановлено, що дитина бажає проживати та емоційно прихильний до батька, але спілкування з матір’ю для нормального психологічного розвитку дитини повинне бути налагоджене у житті дитини.

Психолог Особа 11, яка була присутня при опитуванні дитини в судовому засіданні та яка до цього часу з дитиною не спілкувалася, зауважила, що всі повинні сприяти налагодженню стосунків між дитиною та матір’ю, на яку дитина боляче реагує.

Крім того, суд касаційної інстанції наголошує, що суд апеляційної інстанції, пославшись на відсутність виняткових обставин щодо необхідності розлучення малолітньої дитини з її матір’ю та вважаючи, що в такому випадку слід визначити місце проживання дитини з матір’ю, не врахував, що зазначене не можна тлумачити як наявність у матері переваги перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, беручи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини. Поняття «розлучення» не збігається з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини в разі визначення місця проживання останньої з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, на турботу стосовно неї та участі в її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки й піклування, або за рішенням суду.

У справі, що переглядається, сторони не заперечують, що саме мати залишила дитину, отже, дитина не була розлучена з матір’ю в сенсі цього поняття.

З урахуванням висновків спеціалістів саме розлучення з батьком завдасть шкоди дитині.

На пропозицію психолога провести зустріч матері, батька та дитини Особа 3 відмовилась у зв’язку з тим, що в цей період вона їде до іншої країни, після приїзду зателефонує та поцікавиться результатами тестування дитини. Особа 3 через деякий час зателефонувала та прийшла на консультацію, але на спільній зустрічі не наполягала.

4) Не погоджуючись в силу ч.5 ст.19 СК з висновком служби у справах дітей ВК Кіровоградської міської ради від 11.10.2016 про те, що дитині доцільно проживати з батьком, апеляційний суд фактично послався на те, що немає виняткових обставин для розлучення дитини з матір’ю.

Проте при новому розгляді апеляційний суд констатував відсутність виняткових обставин для розлучення дитини з матір’ю, що не є одним і тим самим із доцільністю проживання дитини з батьком, як зазначено вище. Апеляційний суд не взяв до уваги, й це не заперечується сторонами, що мати залишила сім’ю за власною волею, отже, не взяв до уваги сталу позицію Європейського суду з прав людини щодо визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків.

5) На виконання вимог ухвали ВСС про те, що суд не перевірив тверджень Особи 5 щодо зловживання Особою 3 алкогольними напоями, що негативно впливає на дитину та призводить до ухилення нею від виконання батьківських обов’язків, апеляційний суд обмежився вивченням наданих позивачем сертифікатів про проходження профілактичного наркологічного та психіатричного оглядів, не взявши до уваги показань свідків із цього приводу.

Отже, постановляючи ухвалу, апеляційний суд не повною мірою взяв до уваги мотиви, зазначені в ухвалі ВСС від 27.09.2017, з огляду на положення ч.4 ст.338 ЦПК 2004 року щодо обов’язковості висновків і мотивів, з яких скасовані рішення, при новому розгляді справи.

Відповідно до стст.8, 11, 15 закону «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного,

духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько й мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь в її вихованні та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

При визначенні місця проживання дитини в разі окремого проживання батьків застосовується принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

ЄСПЛ неодноразово аналізував позитивні зобов’язання держави щодо забезпечення вказаних інтересів у аспекті дотримання ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вказував, що при визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови. По-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або неблагонадійною. По-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (справи «

Neulinger and Shuruk v. Switzerland» від 8.01.2009, заява №41615/07, «Mamchur v. Ukraine» від 16.07.2015, заява №10383/09).

Згідно із ч.4 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

За змістом стст.150, 155 СК, здійснюючи свої права та виконуючи обов’язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватися батьківські права.

Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок ВСУ від 29.11.2017 у справі №6-1945цс17).

Відповідно до чч.1, 3 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З урахуванням обставин справи: висновків спеціалістів щодо прихильності дитини до батька, ставлення матері до своїх батьківських

обов’язків, інтересів дитини, уваги батька до сина та його турботи, житлових умов, розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, емоційного, психологічного, матеріального, вікового та медичного чинників — суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, у зв’язку із чим ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням наведеної норми судові витрати за касаційний розгляд справи слід віднести на рахунок Особи 3.

Керуючись стст.400, 409, 412 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 5 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 12.01.2017 та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 5.12.2017 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Особи 3 до Особи 5 про визначення місця проживання дитини відмовити.

Позов Особи 5 до Особи 3 про визначення місця проживання дитини задовольнити.

Визначити місце проживання Особи 8, Інформація 1, з батьком Особою 5.

Стягнути з Особи 3 на користь Особи 5 1280,00

грн. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Джерело: «Закон і Бізнес»