Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У спорах між батьками про визначення місця проживання дитини до 14 років сама дитина через свого законного представника не може виступати позивачем чи третьою особою із самостійними вимогами. Такі висновки зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (ОП КЦС ВС).
У справі, яка переглядалася ОП КЦС ВС з метою забезпечення єдності судової практики, батько подав позов про визначення місця проживання малолітнього сина з ним, а мати подала зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з нею. Малолітній син через свого законного представника – батька (як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) звернувся до суду з окремим позовом, у якому просив залишити своє місце проживання та постійного перебування з батьком.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті позовної заяви сина (третьої особи у справі), виходив із того, що спір виник між батьками щодо визначення місця проживання дитини, тому сама дитина не може бути позивачем чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки її права та інтереси захищаються іншим шляхом, а саме суд має заслухати думку дитини під час розгляду справи, тобто спору між батьками.
Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що позовна заява подана батьком дитини як його законним представником у той самий час, коли відповідачем за первісним позовом є інший законний представник малолітньої дитини – його мати, яка заперечує проти прийняття позову третьої особи.
ОП КЦС ВС погодилася з такими висновками судів, вказала, що малолітня фізична особа не володіє цивільною процесуальною дієздатністю. Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим ст. 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді й захисту суб’єктивних прав та інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.
У спорах між батьками про визначення місця проживання дитини до 14 років сама дитина через своїх батьків, усиновлювачів, опікунів чи інших осіб, визначених законом, не може виступати позивачем чи третьою особою із самостійними вимогами. Такі спори є спорами між батьками щодо визначення місця проживання дитини, при вирішенні яких дитина, яка може висловити свою думку, з урахуванням ст. 171 СК України та ст. 12 Конвенції про права дитини, висловлює свою думку та бажання щодо проживання разом з одним із батьків.
Разом з тим ОП КЦС ВС уточнила процесуальну підставу для відмови у прийнятті позову третьої особи (малолітньої дитини), що не вплинуло на правильне вирішення судами процесуального питання. Так, ВС зазначив, що правильною підставою є застосування п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, згідно з яким позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Постанова ОП КЦС ВС від 31 липня 2023 року у справі № 761/19046/22 (провадження № 61-2959сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112609430.
У спорах між батьками про визначення місця проживання дитини до 14 років сама дитина через свого законного представника не може виступати позивачем чи третьою особою із самостійними вимогами. Такі висновки зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (ОП КЦС ВС).
У справі, яка переглядалася ОП КЦС ВС з метою забезпечення єдності судової практики, батько подав позов про визначення місця проживання малолітнього сина з ним, а мати подала зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з нею. Малолітній син через свого законного представника – батька (як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) звернувся до суду з окремим позовом, у якому просив залишити своє місце проживання та постійного перебування з батьком.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті позовної заяви сина (третьої особи у справі), виходив із того, що спір виник між батьками щодо визначення місця проживання дитини, тому сама дитина не може бути позивачем чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки її права та інтереси захищаються іншим шляхом, а саме суд має заслухати думку дитини під час розгляду справи, тобто спору між батьками.
Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що позовна заява подана батьком дитини як його законним представником у той самий час, коли відповідачем за первісним позовом є інший законний представник малолітньої дитини – його мати, яка заперечує проти прийняття позову третьої особи.
ОП КЦС ВС погодилася з такими висновками судів, вказала, що малолітня фізична особа не володіє цивільною процесуальною дієздатністю. Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим ст. 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді й захисту суб’єктивних прав та інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.
У спорах між батьками про визначення місця проживання дитини до 14 років сама дитина через своїх батьків, усиновлювачів, опікунів чи інших осіб, визначених законом, не може виступати позивачем чи третьою особою із самостійними вимогами. Такі спори є спорами між батьками щодо визначення місця проживання дитини, при вирішенні яких дитина, яка може висловити свою думку, з урахуванням ст. 171 СК України та ст. 12 Конвенції про права дитини, висловлює свою думку та бажання щодо проживання разом з одним із батьків.
Разом з тим ОП КЦС ВС уточнила процесуальну підставу для відмови у прийнятті позову третьої особи (малолітньої дитини), що не вплинуло на правильне вирішення судами процесуального питання. Так, ВС зазначив, що правильною підставою є застосування п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, згідно з яким позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Постанова ОП КЦС ВС від 31 липня 2023 року у справі № 761/19046/22 (провадження № 61-2959сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112609430.
_03_03.png)
