Штабовенко та інші проти України - 08.08.2013

 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ



П’ЯТА СЕКЦІЯ











СПРАВА «ШТАБОВЕНКО ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SHTABOVENKO AND OTHERS v. UKRAINE)



(Заява № 22722/07 та 99 інших заяв)



















РІШЕННЯ





СТРАСБУРГ



25 квітня 2013 року







Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.


У справі «Штабовенко та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (Bostjan M. Zupancic), Голова,

Енн Пауер-Форд (Ann Power-Forde),

Хелена Єдерблом (Helena Jaderblom), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 2 квітня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:





ПРОЦЕДУРА



1. Справу розпочато за 100 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) громадянами України, підприємством, яке розташоване в Україні, та громадянином Російської Федерації, чиї дані наведені у доданих таблицях (далі — заявники).

2. Заявник пан Віктор Андрійович Бондар помер (заява № 13890/09). Його дружина, пані Надія Єфремівна Бондар, виявила бажання підтримати заяву від його імені.

3. Листом від 19 грудня 2012 року Уряд повідомив Суд про те, що пан Володимир Шабодинович Хамзатов (заява № 33262/10) помер. Копія листа від 19 лютого 2013 року була надіслана рекомендованим листом на адресу померлого заявника для отримання коментарів у строк до 11 березня 2013 року. Заявник був попереджений, що у разі відсутності відповіді Суд буде вважати, що заявник помер та немає особи, яка була б уповноважена та бажала підтримати заяву. Відповіді отримано не було.

4. Листом від 27 жовтня 2012 року заявниця пані Олена Георгіївна Михайлова (заява № 475/11) повідомила Суд про те, що вона хоче відкликати заяву, оскільки рішення, винесене на її користь, було повністю виконано.

5. Уряд України (далі — Уряд) представляв його Уповноважений — пан Назар Кульчицький.

6. 4 жовтня 2012 року заяви були направлені Уряду.

7. Уряд Російської Федерації було поінформовано про його право взяти участь у справі стосовно заявника за заявою № 63882/09 (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду), проте він відмовився скористатися своїм правом. 









ФАКТИ



ОБСТАВИНИ СПРАВИ



8. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди та комісії з трудових спорів ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися виконання рішень у встановлений строк.

9. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданим питанням невиконання рішень.





ПРАВО



І. СТАТУС ЗАЯВНИКА У ЗАЯВІ № 13890/09 

10. Суд вважає, що дружина заявника за заявою № 13890/09 (див. вище пункт 2) має право продовжити провадження замість заявника (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі «Миронов проти України» (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, пункт 12).



II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ 
ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ



11. Заявники скаржились на тривале невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.



А. Заяви, наведені у Додатках 1 та 2



12. Суд вважає, що заяви, наведені у Додатках 1 та 2, мають бути об’єднані, зважаючи на спільність їхнього фактичного та юридичного підґрунтя.



1. Заяви, наведені у Додатку 1



13. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що боржником за рішеннями, зазначеними у Додатку 1, було підприємство приватної форми власності. Однак в період з 28 листопада 2005 року до 30 липня 2010 року боржника було включено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості (далі — Реєстр ПЕК) відповідно до Закону України 2005 року «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», у зв’язку з чим виконавчі провадження були зупинені. Таким чином, Уряд несе відповідальність за дії боржника з моменту, коли рішення, ухвалені на користь заявників, набрали законної сили, і до виключення підприємства з Реєстру ПЕК. Уряд стверджував, що ці періоди не можуть вважатись надмірними. Стосовно періоду після 30 липня 2010 року Уряд, посилаючись на практику Суду (див. ухвалу щодо прийнятності від 20 жовтня 2009 року у справі «Довгаль проти України» (Dovgal v. Ukraine) (dec), заява № 50726/06), стверджував, що держава була відповідальною за невиконання рішень, ухвалених на користь заявників, тільки в частині дій Державної виконавчої служби України. Проте в той час заявники не оскаржували в національних судах бездіяльність Державної виконавчої служби України щодо виконання їхніх рішень. Враховуючи вищенаведене, Уряд стверджував, що ці заяви мають бути визнані неприйнятними як явно необґрунтовані. 

14. Враховуючи свої висновки в попередніх подібних справах проти України (див., наприклад, ухвали щодо прийнятності від 19 червня 2007 року у справах «Андреєнко та інші проти України» (Andreyenko and Others v.Ukraine) (dec), заява № 22312/03, та «Гапеєв проти України» (Gapeyev v. Ukraine) (dec.), заява № 21659/06, від 17 листопада 2009 року), Суд вважає, що ці заяви мають бути визнані неприйнятними у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції.



2. Заяви, наведені у Додатку 2



15. Уряд стверджував у своїх зауваженнях, що боржником за рішеннями, наведеними у Додатку 2, було підприємство приватної форми власності. Він повторював, що пряме зобов’язання держави забезпечувати виконання судових рішень щодо підприємства приватної форми власності поширюється не далі, ніж на участь державних органів у виконавчих провадженнях. Він стверджував, що скарги заявників є явно необґрунтованими, посилаючись на те, що вони не оскаржили дії Державної виконавчої служби України.

16. Суд зазначає, що доводи сторін не містили жодних свідчень того, що протягом надмірно тривалого часу держава перешкоджала чи блокувала виконання рішень, про які йдеться. У будь-якому випадку, після направлення заяв Уряду виявилось, що 5 липня 2007 року, тобто більше ніж за шість місяців до подання заяв до Суду, боржник був остаточно ліквідований без правонаступника у зв’язку з визнанням його банкрутом та виключений із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Таким чином, ці заяви мають бути визнані неприйнятними як явно необґрунтовані відповідно до підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції.



В. Заяви, наведені у Додатку 3



17. Враховуючи спільність юридичного підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх. 

18. Суд зазначає, що заявник (заява № 33262/10) пан Володимир Шабодинович Хамзатов помер та жоден спадкоємець не просив дозволу підтримати заяву.

19. Він також зазначає, що заявниця (заява № 475/11) пані Олена Георгіївна Михайлова повідомила, що вона не бажає підтримувати заяву, оскільки рішення, винесене на її користь, було повністю виконано. 

20. У світлі вищевикладеного та з огляду на відсутність будь-яких особливих обставин щодо дотримання прав, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, Суд згідно з підпунктом «а» пункту 1 статті 37 Конвенції, вважає, що не є виправданим продовжувати розгляд заяв. У зв’язку з вищевикладеним слід вилучити заяви з реєстру справ.



С. Заяви, наведені у Додатках 4 та 5



21. Враховуючи спільність юридичного підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх. 

22. Суд зазначає, що вищезгадані скарги заявників, наведені у Додатках 4 та 5 (див. вище п. 11), не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними. 

23. Суд вбачає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несе держава.

24. Беручи до уваги усталену практику з цього питання (див. згадане вище рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov), пп. 56–58 та 66–70), Суд вважає, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою яких вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.









IІІ. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ 



25. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

26. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.



ІV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ



27. Стаття 41 Конвенції передбачає:



«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».



28. У цій справі, беручи до уваги попереднє рішення по суті (див. рішення від 26 липня 2012 року у справі «Харук та інші проти України» (Kharuk and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 25), Суд вважає розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику у заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років (заяви, зазначені у Додатку 4), та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах (заяви, зазначені у Додатку 5). Вказані суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

29. Суд також зазначає, що держава-відповідач повинна виконати рішення, які залишаються невиконаними.

30. Суд вважає за належне призначати пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.





ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО 



1. Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатках 1 та 2.

2. Оголошує неприйнятними заяви, наведені у Додатках 1 та 2.

3. Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 3.

4. Вирішує вилучити заяви, наведені у Додатку 3, з реєстру справ відповідно до підпункту «b» пункту 1 статті 37 Конвенції.

5. Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатках 4 та 5.

6. Оголошує прийнятними скарги заявників, наведені у Додатках 4 та 5, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на користь заявників, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту, а решту скарг у заявах — неприйнятною.

7. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

8. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

9. Постановляє, що:

(a) держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 4, та 1500 (одна тисяча п’ятсот) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 5, як відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.





Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 25 квітня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.





Стівен Філліпс Боштьян М. Зупанчіч

(Stephen Phillips) (Bostjan M. Zupancic) 

Заступник Секретаря Голова